Безумовна любов: як собаки зцілюють серця дітей в Україні
Діти та їхні батьки юрмляться в залі одеській бібліотеки. Втім сьогодні вони зібрались не в пошуках цікавих книжок — вони очікують на чотирилапих друзів. Більшість із присутніх не знайомі одне з одним, і в кімнаті панує сором’язлива тиша в очікуванні заходу.
Зрештою, всі збираються у коло і захід починається з обговорення домашніх улюбленців. Атмосфера моментально змінюється: діти стають балакучими, охоче діляться історіями про своїх улюблених котиків і песиків — їхні імена, забарвлення, як вони люблять гратися і гуляти з ними.
Фото: МОМ Україна/Станіслав Калач
Це один із заходів, організованих Міжнародною організацією з міграції (МОМ) за фінансової підтримки Європейського Союзу, щоб надати розраду тим, хто постраждав від триваючої війни в Україні, яка незабаром увійде в четвертий рік. Завдяки взаємодії з собаками учасники можуть відволіктися від повсякденних реалій війни. Перед присутніми з’являються зірки шоу: грайливий бігль і допитливий чихуахуа, і зала наповнюється дитячим сміхом і галасним захопленням.
Ці собаки приїхали з Херсона разом зі своїми хазяйками: Оленою та її асистенткою Софією. Коли собаки виконують трюки — ходять на задніх лапах, стрибають через обручі й навіть грають у футбол — захоплення та сміх дітей зростає. Їх запрошують приєднатися, і незабаром кімната перетворюється на радісний вихор гри між дітьми та собаками.
До війни Олена керувала кінологічним центром у Херсоні, де регулярно допомагала дітям знаходити спільну мову зі своїми домашніми улюбленцями. Завдяки спілкуванню з собаками діти набували різноманітних навичок — від техніки дресирування до подолання власних страхів і розвитку комунікативних здібностей. «Софія була однією з таких дітей, — згадує Олена. — Їй було 11 років, коли вона прийшла до мене на тренування зі своїм тоді ще щеням біглем».
Під час російської окупації Херсона Софія та Олена допомагали власникам домашніх тварин — розвозили корм для собак тим, хто цього потребував. «Це давало нам якусь зайнятість і підтримувало психологічну стабільність, — згадує Софія, — ми не могли просто сидіти і нічого не робити».
Україна відновила контроль над Херсоном восени 2022 року, але через постійні обстріли син Олени й надалі не міг відвідувати школу: «Він пішов до школи під час пандемії COVID, а потім почалася війна. Він ніколи не мав змоги відвідувати заняття, що було дуже важко для нього, оскільки він не тільки пропустив багато уроків, але й практично не мав соціальної взаємодії з іншими учнями. Тому ми приїхали до Одеси».
Софія теж опинилася в Одесі, тож вони продовжили працювати разом.
Саме собаки допомогли Олені адаптуватися до нового життя в іншому місті. У Херсоні вона була відомою кінологинею, але в Одесі налагодження соціальних зв’язків було складним. Незважаючи на те, що Олена пропонувала безкоштовну роботу з собаками різним громадським організаціям, спочатку вона майже не отримувала зворотний зв’язок і це змушувало відчувати певну зневіру.
Одного разу, коли вона гралася зі своїм улюбленцем у парку, до неї підійшла жінка з собакою й запитала, чи не хотіла б Олена виступити в місцевому дитячому садку. «Коли я запитала, хто мені дозволить привести собаку в дитячий садок, жінка відповіла, що вона є власницею дошкільного закладу», — згадує Олена.
Після цього все почало змінюватися. Олена знайшла місце для своєї діяльності, просто поспілкувавшись з людьми в місцевому зоомагазині. Разом із психологом з Херсона вони почали працювати в громадській організації, а саме проводити заходи з собаками для підтримки дітей.
Фото: МОМ Україна/Станіслав Калач
«На одному з таких заходів я вперше зіткнулася з дітьми, які боялися собак. Коли вони подолали цей страх, це підвищило їхню впевненість у собі та зробило їх більш стійкими до інших страхів», — розповідає Олена.
«Одного разу до нас прийшла група літніх людей, усім за 70, чиї родичі виїхали з країни. Вони були дуже ізольовані. Взаємодія з тваринами стала для них рятувальним кругом, розблокувавши спілкування», — каже Олена. ЇЇ з Софією собаки сертифіковані для використання в терапії, що дозволяє їм брати участь у терапевтичних заходах у спеціалізованих закладах.
«Не кожен може мати домашню тварину, особливо зараз, — пояснює Олена. — Під час війни багато людей були змушені залишити своїх домашніх улюбленців через окупацію, і для багатьох це була дуже болюча ситуація. Багатьом[переселенцям] зараз житлові умови не дозволяють мати тварин, але потреба в спілкуванні з собаками ніколи не полишала їх».
Одна з учасниць, переселенка з Херсона також на ім’я Олена, ділиться досвідом, як незадовго до вторгнення померла її 13-річна улюблена кішка.
«Я досі пам’ятаю, як вона чекала на мене, виглядаючи у вікно, завжди готова зустріти мене, коли я поверталася додому, — з сумом згадує вона. — Я настільки люблю тварин, що мої друзі жартують, що я не можу пройти повз випадкового кота чи собаку, не зупинившись, щоб привітатися. На жаль, я не можу завести власного улюбленця, бо орендодавці рідко дозволяють тримати домашніх тварин. Ось чому цей захід такий особливий — він дає мені можливість взаємодіяти з тваринами».
«Наші заходи покликані допомогти учасникам вивільнити накопичені емоції, розвинути стійкість до стресу та покращити навички спілкування через взаємодію з собаками, — розповідає Надія, керівниця команди МОМ з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в Одесі. — Собака може відігравати важливу роль у розвитку емпатії та зміцненні стосунків у родині».
Послуги Олени та Софії користуються попитом. Їхній графік дуже щільний, особливо на вихідних, але вони вже планують майбутні проєкти. «Я шукаю нових людей, які б приєдналися до нашої команди. Я працюю над новим проєктом — шукаю сім’ї для прилаштування тварин із притулку, щоб вони могли знайти новий дім», — розповідає Олена.
Незважаючи на труднощі, пов’язані з переселенням, Олена та Софія знайшли спосіб перетворити свою пристрасть до собак на джерело радості та зцілення для інших.
Автор: Станіслав Калач
Оригінал історії опублікував МОМ в Україні (IOM)
НАЙПОПУЛЯРНІШЕ
[popular_posts columns_xl=”4″ columns_l=”4″ columns_m=”3″]
