Історія Олени Крамаренко: як психологиня допомагає дітям в умовах війни завдяки знанням, отриманим за програмою EU4Youth
Коли Київ знову здригається від сирен, а діти у класі застигають у напрузі – клінічна психологиня Олена Крамаренко вже знає, що робити. Без зайвих слів, м’яко, з глибоким внутрішнім спокоєм вона повертає їх до відчуття контролю над собою і довіри до світу.
Її професійний шлях починався у складних реаліях: навчання на факультеті спеціальної та інклюзивної освіти в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова припало на часи пандемії COVID-19, а потім – повномасштабної війни. І хоча ці обставини стали неабияким викликом, саме вони загартували її як фахівчиню.
“Ці події сформували в мені найважливіше вміння – швидко реагувати, бути чіткою і діяти по суті. У кризовій ситуації немає часу на сумніви”, – згадує Олена.
Вона переконана: психолог має вчитися постійно. Особливо зараз, коли кожен українець тією чи іншою мірою потребує психологічної підтримки. Саме тому вона вирішила приєднатися до програми “EU4Youth – Постконфліктна освіта та педагогіка з урахуванням травми”, яку реалізують її альма-матер спільно з Університетом Вітаутаса Великого (Литва) за підтримки МЗС Литви та ЄС.
Навчання, що перетворює знання на дії
Навчання в межах програми EU4Youth стало для Олени не лише академічним досвідом, а й джерелом реальних інструментів для роботи з травмованими дітьми й дорослими.
Програма охоплювала теми, які раніше були недостатньо опрацьовані в українському освітньому полі – а саме курси “Нейробіологія травми”, “Тілесно-орієнтована терапія та соматичний підхід”, “Екстрена психологічна допомога в екстремальних ситуаціях”, “Психічні розлади під час криз” тощо.
“Я відчула, що отримую знання, які можна застосовувати не “коли-небудь”, а буквально завтра. Найбільш практично значущою для мене стала тема екстреної психологічної допомоги. Це – основа моєї щоденної роботи зараз”, – вказує Олена.
Психологія під обстрілами
Сьогодні Олена працює з дітьми в державному освітньому закладі у Києві, веде приватну практику, а також брала участь у реалізації проєкту з надання кризової допомоги сім’ям, які постраждали від війни. Робота щоденна і непроста: діти живуть у стані хронічного стресу, реагують на звук сирени, гуркіт за вікном, незнайомі обличчя. Вони можуть здаватися спокійними – але всередині триває боротьба.
“Ми не маємо права втратити психічну опору в таких умовах. Особливо у дітей, які ще не вміють говорити про свій біль словами”, – переконана Олена.
Вона розповідає: у практиці часто використовує техніки, отримані під час програми під егідою EU4Youth – це методи стабілізації стану, інструменти для подолання страхів, фобій, паніки, розробка короткотермінових планів для підлітків, навчання довірі до дорослого та роботі зі зниженою самооцінкою.
“Дитина може мовчати, але водночас кричати – своїм тілом, малюнком, жестами. І ти маєш це почути”, – розповідає Олена.
Там, де знову навчаються довіряти: як психолог рятує дитячі серця
Це історія дівчинки, яка переїхала з окупованої території разом із мамою після трьох років під обстрілами. Ліза (ім’я змінено з етичних міркувань) майже не говорила. Уникала погляду. Напружено стискала руки, мовчки сиділа в куточку. У моменті близькості – з’являлася агресія, яка насправді була захисною реакцією. Вона ніби будувала навколо себе стіну, аби ніхто не торкнувся її болю.
Ще одна невидима, але потужна емоція – провина. Через батька, який залишився вдома. Ліза про це не говорила. Але воно жило в її напрузі, у відчуженні.
“Ми працювали з нею поступово. Я використовувала методики, які засвоїла завдяки програмі EU4Youth: психоедукацію, арт-терапію, вправи на стабілізацію, техніки безпечного діалогу. І найважливіше – дала їй простір для тиші, у якій можна було знову почати говорити”, – згадує Олена.
Кожна дитина – окрема історія. Окрема рана. І окрема стратегія підтримки. Головне – не квапити, а дати час і правильні інструменти.
Суперсила підтримки
“Екстрена психологічна допомога – це не опція. Це частина нашої реальності. Це – як аптечка для душі,” – переконана Олена.
В умовах постійної небезпеки, де щодня хтось втрачає рідних або дім, або просто спокійний сон, професійна допомога може стати тим, що врятує дитину від глибоких травм на все життя.
“Мета не повернути все як було. Мета – навчити дитину знову грати, мріяти, довіряти та будувати майбутнє. І водночас – дати дорослим ресурси, щоб бути поруч і не зламатися”, – підкреслює Олена.
НАЙПОПУЛЯРНІШЕ
[popular_posts columns_xl=”4″ columns_l=”4″ columns_m=”3″]
