Gender Zed: існування вголос

На півдні України, де війна стирає обличчя й голоси, Gender Zed переосмислює, що означає бути видимим.

Все починається з підвалу.

Не метафорично, а з реального підвалу, захованого під непримітною будівлею в Запоріжжі, менш ніж за годину від лінії фронту. Стіни заставлені коробками із провізією, до однієї з них притулено матрац. Навколо – документи, кабелі й мерехтливе світло. У кутку на розкладному стільці сидить психолог і слухає людину, чиє життя перевернулося з ніг на голову.

У найтяжчі місяці війни команда спала тут – разом із родинами та собаками. Коли над містом летіли ракети, цей підвал перетворився зі звичайного робочого місця на прихисток. «Тут було безпечніше, ніж у більшості квартир, – каже Олександр Витвицький. – І навіть тоді психолог не припиняв роботу».

Це – відлуння мрії, що з’явилася п’ятнадцять років тому і змінювалася під тиском національних криз.

Але свій шлях Gender Zed починав не в підвалі. У 2008 році кілька людей започаткували ініціативу, аби зробити життя ЛГБТКІ+ людей на консервативному півдні хоч трішки терпимішим. Вони створювали простір для розмов – у громадах, у школах і навіть у відділках поліції. А в 2020 році вони допомогли провести перший Прайд у Запоріжжі – момент видимості, який свідчить не лише про сміливість, а й про спроможність.

Від адвокації до логістики виживання

А потім настав лютий 2022-го.

«Ми не надавали екстрену допомогу, – зазначає Витвицький. – Але раптом нам почали телефонувати, коли комусь потрібен був інсулін. Або притулок. Або евакуація».

Цей поворот від адвокації до логістики виживання не супроводжувався жодною інструкцією. Проте він наголошує, що їхня суперсила – це швидкість. «Ми не займаємося бюрократією, – каже Витвицький. – Якщо щось потрібно зробити, ми просто це робимо».

Громадський центр – колись місце для семінарів, кіновечорів, груп підтримки – перетворився на склад, координаційний пункт, прихисток. Команда зменшилась із 15 до 8 осіб, розкиданих по різних містах. Дехто не зміг виїхати з Запоріжжя. Інші втекли до безпечніших міст, як-от Кропивницький. Робота тривала уривками.

Пандемія стала першим поштовхом до переходу в онлайн. Під час локдаунів Gender Zed почали експериментувати з відеоконтентом – так з’явився YouTube-канал. Вони створювали короткі ролики: про права, про ідентичність, і про повсякденну радість бути видимим. «Це було не лише для ЛГБТКІ+ людей, – каже Витвицький. – Це було для кожного, хто мав побачити: ми досі тут».

Зараз, маючи понад 100 тис. підписників, канал став одночасно і платформою, і джерелом доходу, хоч і скромним. «Завдяки Європейському фонду за демократію (EED) ми продовжуємо робити регулярні випуски на YouTube. І вже цього літа проведемо стратегічну сесію – це справді важливо».

Слово «важливо» звучить часто – але не про контент. Йдеться про зарплати, оренду, безперервність. Дворічне фінансування залишилося в минулому. Теперішні проєкти тривають всього шість, максимум вісім місяців. Стартові ресурси обмежені, а шлях попереду – затяжний.

І все ж вони тримаються.

Світло, що не згасає

Вони знову адаптувались, перейшовши від прямої допомоги до розвитку спроможностей. Вони проводять навчання для вчителів, працівників громадських організацій, навіть держслужбовців – тих, хто може інтегрувати інклюзію ЛГБТКІ+ у свою щоденну роботу. «Так охоплення більше, – каже Витвицький. – Ми не можемо бути всюди. Але вони можуть».

Центр у Запоріжжі, однак, залишається незамінним. Не через символізм, а через функцію: тут зберігається обладнання, архіви, тиша для розмов. «Ми не можемо просто забрати чутливі документи додому, – пояснює він. – І людям усе ще потрібна особиста підтримка».

Громада, з якою вони працюють, теж змінилася. До війни це була переважно відкрита квір-молодь – активна, організована. Тепер ця спільнота менш видима. Дехто пішов до війська. Дехто виїхав. А решта – тихо присутні, десь поруч, по той бік екранів.

«Ми більше не проводимо публічних заходів, – розповідає Витвицький. – Але ми знаємо, що вони є. Дивляться. Слухають».

У стійкості Gender Zed є щось глибоко постгероїчне. Без пафосу. Без гучних заяв. Просто щоденна робота – наперекір усьому. Контент створюється з кількох міст. Команда залишається на зв’язку. У підвалі не згасає світло.

Витвицький не вважає себе винятком. Героями для нього є ті, хто продовжує проводити публічні акції під час війни – учасники ХарківПрайд, КиївПрайд. «Важливо, щоб ми не відкотилися назад, – каже він. – Щоб ми не стали, як Росія, де права ЛГБТКІ+ знищені. Публічна присутність досі має значення».

І справді має. Але іноді ця присутність переосмислюється. Це вже не про прапори, не про натовпи, не про міські площі. Це про сталість і про щоденну появу – у коментарях, у повідомленнях, у нових відео.

Можливо, Gender Zed більше не марширує, але вони продовжують іти. Тихо, вперто, крізь країну, якій потрібно чути їхній голос.

Європейський фонд за демократію

Gender Zed отримав підтримку завдяки внеску Європейської комісії до Європейського фонду за демократію (EED) – незалежного грантодавця, створеного ЄС і країнами-членами у 2013 році для підтримки демократії в регіоні Східного партнерства, на Західних Балканах, у Туреччині та за їх межами.

EED підтримує організації громадянського суспільства, продемократичні рухи, громадських та політичних активістів, а також незалежні медіаплатформи й журналістів, які працюють задля плюралістичної та демократичної політичної системи.

Фонд було створено як незалежний і гнучкий інструмент для оперативної технічної й фінансової підтримки демократичних змін і захисту прав людини у країнах Європейського сусідства.

Оригінальна стаття була опублікована Європейським фондом за демократію (EED)

[popular_posts columns_xl=”4″ columns_l=”4″ columns_m=”3″]