45 дібполону. Історія директорки школи з Харківщини, яка потрапила до російських катівень
Село з незвичною назвою Лісна Стінка розташоване на сході Харківської області. Директорка великого місцевого ліцею Лариса Фесенко пережила російський полон і відмовилася нести «русскій мір» школярам. Вона погодилася поділитися своєю історією.
Не стала знімати українську символіку
Наше село доволі віддалене, тож до пандемії ковіду школа в Лісній Стіці працювала як інтернат. Школа велика, розрахована на 750 дітей. Учні з інших сіл залишалися там на п’ять днів, а на вихідні роз’їжджалися по домівках.
Я намагалася, щоб у школі все було в національному стилі: рушники, прапори, величезна карта України у холі. У школі також був музей АТО з фотографіями загиблих воїнів, а з іншого боку кімнати — українська світлиця. Там ми всім селом збирали старовинні речі, одяг — те, чим користувалися саме в нашому краї.
Одразу після вторгнення голова громади сказав мені, що треба зняти всю цю символіку. Незважаючи на те, що Куп’янський район окупували в перші дні [повномасштабного вторгнення Росії], до нашого села росіяни навідуватися почали лише влітку. Село в нас дуже віддалене, це самий кут району, навколо — ліси. Одним словом, росіяни ще не доїхали до села, а голова громади вже заговорив про зняття символіки. Але я жінка вперта. Сказала, що нічого знімати не буду, бо здирати прапори України — це значить злякатися росіян. Єдине, що я зробила — це сховала фотографії героїв АТО, бо там були прізвища. Не хотіла наражати на небезпеку їхніх родичів.
Перепідготовка вчителів у Росії
Десь на початку червня 2022 року мені повідомили, що треба їхати до Куп’янська, нашого райцентру, на збори директорів усіх шкіл району. І туди я мала подати списки по ліцею: хто з учителів згоден поїхати на перепідготовку до РФ.
Я вважала, що продатися за гроші — а росіяни обіцяли по 10 тисяч рублів кожному — це низько й огидно. Але з 17 учителів дев’ятеро погодилися на співпрацю. Я була шокована, не спала цілу ніч, не розуміла: виходить, ми зовсім не знаємо людей, з якими роками працюємо, спілкуємося, живемо в одному селі?
Я все висловила вчителям, які вирішили співпрацювати з окупантами. Після цього вони написали на мене листа й відвезли його до окупаційної адміністрації Харківської області Віталію Ганчеву. У 2013 році Ганчев працював у райвідділі тоді ще міліції в Харківській області, був підполковником. За даними сайту «Миротворець», пізніше він перебрався до Луганська, де працював у структурах міліції самопроголошеної ЛНР.
Після повномасштабного вторгнення РФ колишній міліціонер знову з’явився в Харківській області — тепер уже з росіянами. За інформацією Офісу Генерального прокурора України, з червня 2022 року Ганчев очолював окупаційну «адміністрацію Харківської області» на тимчасово окупованій території регіону. Зокрема, він віддав наказ на введення російського рубля та підписав наказ про демонтаж української символіки. Після звільнення Куп’янська у вересні 2022 року, за даними слідства, Ганчев виїхав до РФ.
Його підозрюють у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 111 КК України (державна зрада та пособництво державі-агресору). Максимальне покарання — довічне ув’язнення. Наразі Ганчев перебуває в розшуку в Україні.
ФСБшники заламали руки й сказали їхати в підвал
І от, на початку липня 2022 року до мене вперше приїхали ФСБшники. Зайшли у двір і прямо сказали: «Ми з ФСБ. І в нас до вас претензії». Сказали, що я налаштовую колег проти Росії, хоча вона тут назавжди, а Україна вже не прийде.
Я стояла, спокійно дивилася на них і відповіла: «Це ваша думка, а моя зовсім інша». А вони мені: «Так ви ще будете з нами сперечатися? Зараз прийде ще один наряд, і що вони з вами зроблять — ми не знаємо. Добре подумайте, ми з вами точно зустрінемось ще не раз».
Тиск тривав. Вимагали, щоб я передала шкільні печатки та документи. Я відмовлялася. Росіяни приїхали вдруге. Усі були в балаклавах, облич не відкривали. Скрутили мене, заламали руки. Чоловіка вивели в коридор і поставили біля нього охоронця. Інші почали перевертати все, що було в домі. Жовто-блакитні стрічки зі шкільного дзвоника — забрали. Грамоти з гербом України — теж. Я намагалася чинити опір — тоді вдарили прикладом автомата. А потім сказали вдягатися, бо я їду з ними.
У полоні змушували співати гімн Росії
Про полон згадувати дуже важко. У двомісній камері було близько 12 людей. Жодних санітарних умов, унітаз зі зламаним бачком. А надворі — спека, у камері було градусів під п’ятдесят. Вони ще й дверцята у дверях, через які їжу передавали, іноді закривали, а потім відкривали й сміялися. Ще змушували тричі на день співати гімн Росії, і через камеру відеоспостереження дивилися, хто цього не робить. Тих людей принижували, били. Так минуло 45 діб.
У ніч з 7 на 8 вересня 2022 року росіяни зачинили нас у камерах і зникли. Біля нашої камери впала ракета — ми зрозуміли, що окупанти або загинули, або втекли. Тоді ми гуртом навалилися на двері — і змогли відчинити камеру.
Ніч я провела в порожній церкві, яка трапилася по дорозі додому. Коли дісталася додому, справжнім дивом було побачити чоловіка. Росіяни казали, що цього ніколи не станеться. І я не знала — то чи я з підвалу не вийду, чи його вже немає серед живих.
Перший дзвоник — під дулами автоматів
Коли я після полону [і звільнення села] вперше прийшла в ліцей, там була заклеєна карта України, зірвано герб, а в бібліотеку завезли російські підручники. Українські підручники склали в мішки — очевидно, готувалися знищити. В школі висів російський прапор і табличка «Росія — наша батьківщина».
Як розповідали батьки дітей, перед 1 вересня 2022 року вчителі, які співпрацювали з окупаційною адміністрацією, обходили всіх батьків і попереджали: якщо ті не приведуть дітей до школи — їх позбавлять батьківських прав. 1 вересня під час першого дзвоника на даху ліцею стояли озброєні люди. Отакий був «русскій мір».
У січні 2024 року «управління внутрішніх справ Військово-цивільної адміністрації Харківської області» — окупаційний орган влади — порушило кримінальну справу проти Лариси Фесенко як «пособниці нацистського режиму».
1 липня 2024 року РФ скинула авіабомбу на ліцей у Лісній Стіці. Почалася пожежа, будівлю було практично повністю зруйновано. Також постраждав будинок культури села і кілька десятків приватних будинків, серед них — дім Лариси Фесенко та її чоловіка.
«Чотири КАБи (керовані авіаційні бомби вагою від 250 до 2000 кілограмів) скинули на нашу школу. А наш дім — за п’ять кроків від неї», — розповіла педагогиня.
Цю історію підготовлено у співпраці з The Reckoning Project — ініціативою, що об’єднує журналістів, дослідників, аналітиків даних та правників для документування воєнних злочинів, формування юридичних справ і протидії дезінформації через надійні медіа. Європейський Союз нещодавно посилив свою підтримку The Reckoning Project.
Авторка: Аліна Дихман
Історія опублікована румунською та російською мовами на NewsMaker.md
НАЙПОПУЛЯРНІШЕ
[popular_posts columns_xl=”4″ columns_l=”4″ columns_m=”3″]
