Підпільний книжковий клуб в Україні протистоїть спробам Росії переписати історію

Це, мабуть, один із найнебезпечніших книжкових клубів у світі. Перш ніж 17-річна Марійка (ім’я змінене) та її друзі зможуть безпечно обговорювати поезію та прозу, вони мають переконатися, що всі вікна зачинені, а біля дверей квартири нікого немає.

Інформатори регулярно доносять до російської таємної поліції на тих, хто вивчає українську мову на окупованих територіях. Українські підручники оголошено «екстремістськими» — за їхнє зберігання можна отримати до п’яти років ув’язнення.

Батьки, які дозволяють дітям навчатися за українською програмою онлайн, ризикують втратити батьківські права. Підлітків, які розмовляють українською у школі, викрадають і допитують у лісах.

Ось чому книжковий клуб ніколи не збирається більше ніж утрьох — будь-який додатковий учасник підвищує ризик викриття.

Крім небезпеки, є ще одна складність: знайти самі книжки. У місті, де живе Марійка, окупанти вилучили та знищили українські книги з кількох бібліотек — майже 200 000 творів політики, історії та літератури втрачено лише в одному місті.

Тому Марійка з друзями використовують онлайн-версії — ретельно видаляючи історію переглядів після кожного читання. Влада часто конфіскує телефони й комп’ютери для пошуку «екстремістського» контенту.

Серед улюблених творів клубу — поезія та п’єси Лесі Українки, української феміністки XIX століття та борчині за незалежність країни від Російської імперії.

У 1888 році, в часи, коли публікація, викладання та виступи українською були заборонені, Леся теж створила книжковий клуб у царському Києві. Її твори досліджують боротьбу України XVII століття за незалежність від Москви.

У драматичній поемі «Бояриня» героїня докоряє українському шляхтичу, який піддався культурному впливу Московії та хвалить принизливий мир із царем, який «заспокоїв» Україну: «Чи то мир, — питає вона, — чи руїна?»

Це питання особливо актуальне на тижні, коли президент США обговорює з Владіміром Путіним «мир» в Україні, який багато хто вважає згубним для Києва. Історія клубу Марійки — це вікно в глибшу проблему: стратегія переговорів Дональда Трампа ризикує не побачити суть російського вторгнення.

Слухаючи Трампа, може здатися, що для досягнення миру достатньо перекреслити кілька ліній на карті Євразії; поділити «активи»; дати Путіну гарантії, що Україна не вступить до НАТО. Подейкують, що Трамп уже розглядає можливість визнання Криму російським.

Але така думка — що Путін задовольниться торгами щодо територій — неправильно тлумачить мету Росії: знищення права України на незалежне політичне та культурне існування. Це — століттями сформована ціль, що тягнеться від царів до радянських лідерів і теперішнього Кремля.

Методи змінювалися. За царських часів Україну завоювали, а її мову й літературу придушували. Пізніше — масовий голод і знищення інтелігенції, як під час Голодомору у 1930-х роках, коли політика Сталіна призвела до загибелі близько 4 мільйонів людей.

У пізні роки СРСР політика стала витонченішою: українські школи дозволяли, але для кар’єри треба було говорити російською. Ті, хто домагався національних прав, потрапляли до таборів аж до середини 1980-х.

З 2004 року Росія використовує корупцію, інформаційну війну та пряме вторгнення для відновлення контролю. Нинішні переговори з Трампом — ще один шанс для досягнення цієї мети. Спочатку — роз’єднати Європу і США, потім — дестабілізувати Україну політично й просуватись військово.

Найнебезпечніші вимоги Путіна до Трампа — це обмеження української армії та визнання окупованих територій. Перше означає, що Україна буде беззахисною, друге — зрадить українців, що залишились у цих зонах, та узаконить масштабну колоніальну соціальну інженерію Росії.

Щоб зрозуміти занепокоєння українців щодо американського підходу до миру, подивіться, що відбувається в окупованих територіях. За даними The Reckoning Project та інших правозахисних груп, існує цілісна стратегія.

Як і в колоніях раніше, Кремль змінює населення: депортує місцевих і завозить росіян без зв’язку з Україною. З 2014 року понад 50 000 українців залишили Крим, тоді як близько 700 000 росіян, переважно з військовими чи силовими зв’язками, були завезені.

Нелегальні арешти, тортури, вбивства і зникнення стали нормою. Amnesty International зафіксувала 700 випадків у новоокупованих територіях з 2022 року — і це лише верхівка айсберга.

Понад 19 000 дітей було вивезено до Росії з метою індоктринації. Через це Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт Путіна.

Уряд США, на жаль, щойно припинив фінансування видатної групи дослідників з Гуманітарної дослідницької лабораторії Єльського університету, яка за допомогою супутникових знімків та інших відкритих джерел відстежує викрадених дітей. І ще є 1,5 мільйона дітей, які досі перебувають на окупованих територіях і яких змушують відмовлятися від української спадщини, відвідувати воєнізовані молодіжні організації, а згодом — воювати в російській армії проти інших українців.

«Нас не навчають знанням у школі, — каже Марійка, — а ненависті до інших українців. Вони зняли всі українські символи, всюди портрети Путіна. Історія — це “велика Росія”, яку постійно атакують».

Україну зображують як «молодшого брата» в «єдиній російській ідентичності», об’єднаній мовою, наукою і культурою. Росія — це «ми», «наша історія», «наша мати-Росія». Українські досягнення згадуються лише в межах радянських чи російських — як-от перемога у Другій світовій війні.

Репресії Сталіна, які забрали життя близько 20 мільйонів людей, займають півтори сторінки у підручнику — і там вони лише «жорсткі заходи».

Голодомори 1920-х і 1930-х представлені як частина загальної боротьби з селянством в СРСР. Про цілеспрямовану політику проти України — ні слова. А розпад СРСР зображено як трагедію, що розколола прекрасне ціле.

Нова університетська програма розширює концепцію «російської цивілізації», мовляв, росіяни мають «цивілізаційне ДНК», яке веде їх до стабільності та єднання з державою. Бути частиною «руського миру» — це бути «науково» відданим Кремлю.

Якими б не були результати переговорів, права українців на окупованих територіях мають бути враховані. Їхнє право на свободу думки та самовираження.

Росія, між іншим, підписала міжнародні угоди, зокрема Конвенцію ООН про права дитини, де гарантується право на збереження культурної, релігійної та політичної ідентичності. Навіть у російських військових підручниках заборонено змушувати «осіб із ворожого боку брати участь у бойових діях проти своєї країни».

Марійчин книжковий клуб — це крик до світу: ми боремося за право залишатися українцями. Не всі книги, які вони читають, — політичні. Іноді це просто історії про повсякденне життя дівчат в Україні — про побачення, шопінг.

Але навіть ці історії набувають особливого значення в окупації — як зв’язок з нормальним життям країни. Романи завжди допомагали відчути себе частиною спільноти, нації.

Проте найбільше відлунюють слова Лесі Українки, яка писала про зв’язок між особистою свободою — уявою, правом обирати своє життя — і політичною свободою нації. «Хто визволиться сам, той буде вільний», — писала вона.

Марійчин книжковий клуб щодня робить ці слова дійсністю.

Матеріал створено на основі досліджень The Reckoning Project. ЄС нещодавно посилив підтримку цієї ініціативи.

Автори: Пітер Померанцев та Аліна Дихман

Опубліковано в The Guardian 22 березня 2025 року

[popular_posts columns_xl=”4″ columns_l=”4″ columns_m=”3″]