«Якщо замкнутися в собі – можна з’їхати з глузду»: історія сержанта взводу та ветерана Дениса

У 2014 році 21-річний Денис добровільно приєднався до Збройних Сил України, взявши участь в Антитерористичній операції (АТО).

«У мене немає близьких родичів, я сирота. Маю лише тітку, – розповідає Денис. – Вона питала: “Навіщо ти в це вплутуєшся? Що тобі це дасть?” Але я був упертий і вже ухвалив рішення йти».

Дениса швидко затягнуло у вир військової служби. Він відчував, що робить щось важливе, знаходив сенс у спільній справі з надійною командою, бачив перспективи кар’єрного зростання, при цьому маючи змогу навідувати рідних.

У лютому 2022 року Денис разом із побратимами чекав на ротацію, готуючись повернутися додому після шести місяців на фронті. Натомість їм випало одними з перших прийняти удар повномасштабного російського вторгнення під Авдіївкою.

«Почалися запеклі бої, – згадує Денис. – Земля тремтіла. Літаки, ракети – це було страшно. Багато наших полягло». Денису пощастило вижити, але під час одного з жорстоких боїв на Луганщині він зазнав важкого поранення ноги.

«У нозі бракує чотирьох сантиметрів двох кісток. Замість них – металеві стрижні, – пояснює він. – Я провів шість місяців у лікарні в Рівному. Потім довго лежав удома – м’язи атрофувалися. Я навіть не міг стояти на пораненій нозі».

Тривале й важке відновлення сильно вплинуло на психіку Дениса. Він відчував апатію та майже не виходив на вулицю, навіть із милицями. Чоловік уникав спілкування, люди його дратували. «Я потроху божеволів», – із сумною усмішкою зізнається Денис.

Багато ветеранів після служби або поранення опиняються в подібній ситуації: тривала ізоляція й постійні нагадування про травму можуть суттєво погіршити психоемоційний стан.

«Відсутність своєчасної психологічної допомоги може призвести до хронічної депресії, тривожних розладів і посттравматичного стресового розладу (ПТСР), – пояснює Людмила Свиридова, психологиня центру «Checkpoint». – Невирішені психологічні проблеми ускладнюють стосунки з родиною, друзями та колегами, провокують ізоляцію й конфлікти. За відсутності належної підтримки деякі ветерани вдаються до алкоголю чи наркотиків як способу уникнення реальності. Хронічний стрес і психоемоційне виснаження можуть також спричинити серцево-судинні, шлунково-кишкові й інші фізичні захворювання».

На жаль, не всі військовослужбовці звертаються по психологічну допомогу, навіть коли вона доступна. Багато хто вагається через страх стигматизації, відчуття слабкості або банальне виснаження. Сам Денис спочатку відмовлявся навіть навідатися до реабілітолога.

«Мені написала подруга, що в Запоріжжі відкрився реабілітаційний центр, – згадує чоловік. – Вмовляла: “Поїдь, може тобі там допоможуть”. Але тоді я не хотів нічого – тільки лежати й дивитися в стелю».

Зрештою, Денис знайшов у собі мотивацію та сили звернутися до реабілітаційного простору «Checkpoint» – здебільшого завдяки наполегливості тієї ж подруги.

«Я ігнорував її пораду десь два тижні, – розповідає Денис. – Але вона все питала: “Ну що, сходив уже?” Постійно вмовляла, доки я не вирішив спробувати. Коли прийшов – мені сподобалось, і я почав регулярно навідуватися туди».

Завдяки Ірині, фахівчині з фізичної реабілітації у «Checkpoint», Денис досяг значного прогресу. «Масажі та інтенсивна робота з ногою і спиною дали величезний результат», – відзначає він зі щирою вдячністю.

Натхненний позитивними змінами, Денис не зупинився. Разом із дружиною вони записалися до спортзалу й почали тренування під наставництвом Дмитра. Вони й досі регулярно відвідують зал. Окрім того, Денис розпочав психотерапію із психологинею центру Людмилою Свиридовою. «Спочатку я думав: “Навіщо мені психолог? Чим це мені допоможе?” Але наші розмови виявилися приємними та справді допомогли зняти емоційну напругу».

Робота із психологом поступово повернула Денису життєву енергію й інтерес до життя. Раніше замкнений у собі, він перетворився на активного учасника місцевої спільноти – допомагає облаштовувати подвір’я та навіть створив TikTok-блог, де ділиться історією своєї реабілітації, надихаючи інших ветеранів.

«Це неймовірний досвід, – з ентузіазмом каже Денис. – Я всім раджу не боятися. Приходьте, знайомтеся зі спеціалістами реабілітаційного простору. Вони чудові й допоможуть вам у будь-чому – від відкриття бізнесу чи розв’язання юридичних питань до психологічної підтримки. Варто спробувати, бо якщо залишатися вдома наодинці – справді можна з’їхати з глузду».

Зростаюча онлайн-присутність Дениса вже почала давати результати – кілька ветеранів і їхніх родин звернулися до центру «Checkpoint» саме завдяки йому.

«Люди почали приходити через мене, – усміхається Денис. – Усі йдуть у спортзал, до юристів, до психологів – і їм подобається. Вони дякують мені. Це круто!»

Денис уже повернувся до роботи й веде активний спосіб життя, але досі продовжує навідуватися до реабілітаційного простору «Checkpoint». Тепер просто, щоб потренуватися та поговорити з командою.

«Вони – мої друзі, – з теплом каже Денис. – Справжні друзі».

Проєкт «Checkpoint» було співфінансовано Європейським Союзом та Міністерством закордонних справ Литовської Республіки. Його адмініструвало Центральне агентство з управління проєктами Литовської Республіки в межах програми EU4Youth за експертної підтримки Фонду «Відкрита Литва». Проєкт завершився у травні, але команда «Checkpoint»і надалі надає послуги ветеранам – щоправда, вже в іншій локації.

Оригінальну історію опубліковано на Ukreatehub.eu

[popular_posts columns_xl=”4″ columns_l=”4″ columns_m=”3″]